Аргументація правової позиції у справах щодо стягнення заборгованості з компенсації заробітку мобілізованим працівникам

Запроваджена з червня 2014 року компенсація підприємствам у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, фактично не була забезпечена фінансовими ресурсами та не супроводжувалась змінами до державного бюджету України на 2014 рік. Виділені впродовж 2015 року видатки для виплати компенсації не покрили об’єктивних потреб на вказані цілі.

За результатом аудиту у рішенні №5-4 від 22 березня 2016 року №5-4 Рахунковою палатою констатується, що незабезпечення державними органами реалізації в повному обсязі соціальних гарантій мобілізованих працівників відповідно до вимог статті 119 Кодексу законів про працю України із врахуванням відміни компенсації з січня 2016 року зумовило заборгованість перед підприємствами на кінець 2015 року в сумі 233,1 млн грн. Натомість, фактична цифра заборгованості є набагато більшою, оскільки це офіційні дані згідно прийнятих органами соціального захисту звітів.

Організаційні недоліки у виконанні бюджетної програми, недосконалість Порядку виплати компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015р. №105, безпідставно надані роз’яснення Міністерства соціальної політики про період з який здійснюється компенсація тощо зумовило відмови органів соціального захисту у прийняті звітів та перерахуванні компенсації підприємствам, що призвело до судових позовів суб’єктів господарювання.

ТОП АРГУМЕНТІВ ВІДМОВ ТА ЇХ ЗАКОНОДАВЧЕ СПРОСТУВАННЯ

Із врахуванням сформованою на сьогоднішній день судової практики та нашого власного досвіду юридичною компанією «Аскольд» підготовлено огляд спростування чотирьох топових аргументів відмов органів соціального захисту у прийняті звітів та здійснення компенсацій, які ми пропонуємо до використання під час судового захисту для отримання перерахування заборгованих компенсаційних коштів.

ЧЕТВЕРТЕ МІСЦЕ: ЗАКІНЧЕННЯ БЮДЖЕТНОГО РОКУ

Посилання органів соціального захисту на п.1 ст.3 Бюджетного кодексу України (надалі – БК України)  в частині обмеження по часу виплати компенсації бюджетним роком у розумінні відповідної виплати в якості  бюджетного призначення згідно п.12 ст. 23 БК України є безпідставним й спростовується наступним:

Згідно п.8 ч.1 ст.2 БК України, бюджетне призначення – повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Пунктом 6 цієї ж норми права визначено, що бюджетне асигнування – повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Відповідно ж до п.7 ч.г ст.2 БК України, бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Із змісту наведених понять вбачається, що обов’язок по виплаті компенсації є бюджетним зобов’язанням, що жодним чином не обмежене бюджетним періодом та може здійснюватись у майбутньому.

ТРЕТЄ МІСЦЕ: СКАСУВАННЯ ВИПЛАТ З 2016 РОКУ

Звертаємо увагу, що зміни у ст.119 КЗпП України щодо джерела фінансування середнього заробітку, які було внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, набрали чинності з 01.01.2016р. Тобто, згідно з цими змінами, компенсаційні виплати, передбачені ст.119 КЗпП України, були відмінені лише з 01.01.2016р., тому на правовідносини щодо компенсації заробітної плати за 2014- 2015 роки відповідні не розповсюджуються.

Крім того, компенсація підприємствам витрат на виплату середнього заробітку передбачена ст. 119 КЗпП України, у той час коли,  Порядок №105 лише деталізує механізм отримання відповідних компенсацій. Тобто, гарантії визначено нормами законодавства, які як і зміст Порядку №105 не дають підстав для висновку, що компенсації підлягають виключно витрати на виплату середнього заробітку, які здійснені в певний період.

ДРУГЄ МІСЦЕ: ВІДСУТНІСТЬ КОШТІВ (ПРОГРАМИ) У БЮДЖЕТІ

Безпідставним є посилання органів соціального страхування на неможливість здійснення виплат по компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, у зв’язку із відсутністю бюджетних асигнувань для таких виплат, або відсутності процедури чи механізму їх здійснення.

Зокрема, за приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії».

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

У рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов’язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов’язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Таким чином, враховуючи, що за підприємствами, установами та організаціями, працівники яких призвані на військову службу, закріплене право на відшкодування виплаченого середнього заробітку таким працівникам за рахунок коштів державного бюджету, – відсутність відповідних бюджетних асигнувань не позбавляє суб’єктів господарювання права на відшкодування понесених витрат.

ПЕРШЕ МІСЦЕ: ПОРУШЕННЯ СТРОКІВ ПОДАННЯ ЗВІТІВ.

Гарантії збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку працівникам на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час передбачено ч.ч.1,3,4 ст. 119 Кодексу законів про працю України.

Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку за період 2014-2015 років проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яким визначено механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період»  затверджено та врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105.

Звертаємо увагу, що гарантії для працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації в частині виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України визначено нормами законодавства, які станом на сьогодні не були визнані неконституційними.

Таким чином, безпідставним є посилання органів соціального захисту на недотримання строків подачі звітів, визначених Порядком №105, оскільки, як вказаним Порядком, так і іншими нормативними актами, які регулюють відповідні правовідносини, несвоєчасність подачі звітності не визначено як підставу до невиплати компенсації.

Дана позиція підтверджується сформованою судовою практикою щодо вирішення подібних спірних правовідносин. Зокрема, в рамках єдності системи судоустрою, що забезпечується в тому числі, за допомоги єдності судової практики (ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), необхідно вказати, що аналогічна судова практика щодо вирішення подібних спірних правовідносин міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.03.2017р. по справі №К/800/7335/17, ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.02.2017р. по справі №К/800/5808/17, ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016р. по справі №810/1799/16, ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017р. по справі №522/11006/16-а.

РЕЗЮМУЮЧИ:

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 січня 2017 р. №15-р затверджено перелік бюджетних програм, порядки використання коштів державного бюджету за якими визначаються у 2017 році Кабінетом Міністрів України, та бюджетних програм, за якими затверджені порядки використання коштів державного бюджету, зокрема, по коду програмної класифікації 2501350 – компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за 2014-2015р.р.

Із врахуванням чого, наявність позитивного рішення суду щодо заборгованості з компенсації виплат мобілізованим працівникам у 2017 році має всі шанси на її фактичне отримання суб’єктом господарювання на банківський рахунок.

Одночасно звертаємо увагу, що кожна із ситуацій має свої індивідуальні моменти, що залежать від багатьох факторів. Наголошуємо, що запорукою ефективного захисту суб’єктом господарювання власних прав та інтересів є юридично грамотна побудова правової позиції та сумлінний підхід до формування доказової бази.

ОЛЕЙНИК ІРИНА, адвокат, керуючий партнер ІЮК «Аскольд»

Сподобалася стаття? Збережи в своїй соц мережі!

Залишити коментар

Ваш коментар з’явиться після перевірки модератором.